Як зберегти й посилити людський капітал в умовах війни, коли мільйони людей виїхали, а ті, хто залишився, щодня живуть у кризі? Як громади можуть стати основою економічної та соціальної стійкості країни? Про все це говорили учасники дискусії «Тверда основа»: як зміцнювати людський капітал та нарощувати економічну стійкість?, організованої Міжнародним фондом «Відродження» в рамках конференції «Візія Стійкості 2.0».
У фокусі розмови були громади, ветерани, вимушені переселенці, молодь, жінки, літні люди та українці, які повертаються з-за кордону. Всі ці групи потребують нових підходів і політик, аби залишатися частиною розвитку країни. Ми пропонуємо вам коротке занурення в основні тези цієї дискусії.
Громади як точка опори
Учасники дискусії зійшлися в думці, що саме громади мають бути основною ланкою побудови стійкої держави. Але для цього потрібні реальні повноваження, стратегічне планування і активне включення мешканців.
Олександр Солонтай з Агенції відновлення та розвитку звернув увагу, що не всюди сьогодні збережено місцеве самоврядування. На значній частині лівобережжя управління перейшло до військових адміністрацій. А це означає втрату гнучкості та ініціативи. «Вибори стимулюють самоврядування. Без цього чиновники розслабляються», – пояснив він. На його думку, громади показали себе як надійні союзники держави під час повномасштабної війни. Але потрібно дати їм більше економічної автономії. Наприклад, нині в окремих громадах створюють комунальні підприємства, що займаються виробництвом зброї. Такий розвиток може бути ефективнішим, якщо підприємства працюватимуть на умовах державно-приватного партнерства.
Засновниця ГО «Інститут сталого розвитку громад» Михайлина Скорик, яка працює з громадами Київщини, поділилася спостереженнями з поля. За її словами, у кожної громади – своя ситуація та темпи відновлення. Проте загальними є проблеми: падіння мотивації мешканців, конфлікти між депутатами та головами, нерівність між більшими й меншими громадами. «Люди хочуть не краще, а так, як було», – зауважує вона. Водночас, на її думку, саме зараз влада має чесно оцінити свої можливості та ризики, і бути відкритою до співпраці з донорами та залучення мешканців.
Люди, а не цифри: як мислити стратегічно
Стійкість громади – це не про будівництво доріг чи відновлення будівель, а про створення умов, за яких люди не виїжджатимуть, а повертатимуться.
Виконавчий директор Центру Економічної Стратегії Гліб Вишлінський наголосив на тому, що головною проблемою для економіки України сьогодні є дефіцит людей на ринку праці. «Маємо фокусуватись на тому, як повернути українців і зробити так, щоб виїзд за кордон не був оптимальним рішенням», – підкреслив він. Для цього треба чесно порівнювати умови життя: яка зарплата чекає українця в громаді, а яка – в Німеччині? Якщо в Україні люди не можуть забезпечити базові потреби, про повернення годі й мріяти.
На думку Вишлінського, держава має діяти не лише на рівні національних стратегій, а й активно працювати на рівні громад. Тут особливо важливою є роль громадських організацій – саме вони можуть збирати дані про ситуацію з переселенцями, працевлаштуванням, розвитком малого бізнесу, і формувати запит на зміни.
Олександра Бетлій з Інституту економічних досліджень і політичних консультацій додала, що головне – це спроможність людей у громаді. Не лише фінансова, а управлінська. «Головне – щоб в громаді були люди, які вміють говорити з донорами, з бізнесом, вміють розробляти політики», – зазначила вона. На її думку, Україні дуже не вистачає майданчиків для обміну досвідом. Це – те, з чим може допомогти громадянське суспільство. Ще один виклик – непослідовність політики на національному рівні, що створює плутанину з документами. Часто громади не до кінця розуміють принципи людиноцентричності та безбар’єрності – ці знання треба поширювати.
Дизайн суспільства, що працює
Володимир Воробей, виконавчий директор Агенції економічного розвитку PPV, акцентував на тому, що системи в Україні мають бути дизайновані навколо людини. Зараз же часто проєкти працюють точково, без взаємозв’язку. Економіка має бути ефективнішою, щоб зменшити залежність від донорських коштів. Центри зайнятості, наприклад, працюють формально, неефективно, і в окремих випадках краще було би передати ці функції громадським організаціям.
Воробей також звернув увагу на міфологічне мислення в багатьох стратегічних документах громад. Часто плани пишуться без урахування реальних ресурсів. Будуються нові приміщення – але не передбачено менеджерів, які будуть ними керувати. І зарплати, особливо в прифронтових регіонах, не відповідають рівню ризику й навантаження. «Про яку стійкість можна говорити, коли люди в прифронтових регіонах заробляють 15 тисяч гривень?» – риторично запитує він.
Ветерани – ресурс для розвитку громади
Костянтин Татаркін, ветеран і експерт з реінтеграції, нагадав про ще один аспект рохвитку – мільйони ветеранів, які повертатимуться до мирного життя. Сьогодні в Україні їх уже понад 1,2 мільйона. 73 тисячі з них – це молоді люди віком 18–22 років, які ще не мають освіти чи професії.
«Ми маємо розуміти, що вся ця візія стійкості – в першу чергу для обороноздатності України», – підкреслив він. Переважна більшість ветеранів повертаються через стан здоров’я. І поки не відновиться їхнє тіло, не може йти мови про навчання чи працевлаштування. Перший серйозний виклик – медична система. Далі – реабілітація, психологічна підтримка, профорієнтація, створення ветеранських кооперативів.
«Суперважливо, щоб ми будували все на шані і повазі», – сказав Татаркін. І додав, що час готувати державну систему до повернення ветеранів уже зараз.
