Як громадським організаціям прийти до інституційної стійкості та користуватися моделлю соціального підприємництва? Як будувати партнерства та співпрацювати з державною владою? Як сприяти реформам у своїй сфері роботи? Про це ми поговорили з Вікторією Федотовою – головою організації “МАРТІН-клуб”, яка займається допомогою матерям та дітям вже 25 років. Ця розмову відбулася під час мережувальної події в рамках «Лабораторії стійкості» 21 березня у Дніпрі. Дискусію модерувала заступниця виконавчого директора Фонду Інна Підлуська.
Шлях розвитку громадської організації
Часто шлях громадської організації починається з групи волонтерів. Вікторія стверджує, що історія організації «МАРТІН-клуб» почалась у 1999-ому році, з волонтерської діяльності в Макіївці (Донецька область). Тоді Вікторія та її друзі вирішили самостійно допомагати дітям, що залишилися без нагляду батьків та відповідних інституцій після розпаду СРСР. Вони надавали дітям житло та харчування, намагалися соціалізувати їх та залучити до мистецької діяльності.
Однак, за словами самої Вікторії, через відсутність фінансування та системного підходу в організації, більшість їх тодішніх вихованців, на жаль, не змогли адаптуватися в суспільстві.
«Я згадую це все і розумію, що насправді тоді ми робили це не для дітей, а для себе, – розповідає Вікторія: – Тому, що без грошей соціальна робота неможлива».
Для того, щоб запустити зміни у своїй сфері роботи, громадській організації потрібно напрацювати свої методи роботи та прийти до системності. А для цього, своєю чергою, потрібне залучення донорських коштів.
Наступним етапом у розвитку «МАРТІН-клуб» стало отримання першого гранту, адже до того вся команда працювала виключно на волонтерських основах. Після цього Вікторія та її друзі змогли звільнитися зі своїх робіт в державних інституціях та всю увагу приділяти розвитку організації. За словами Вікторії, це був момент, коли команда «МАРТІН-клубу» зрозуміла, що необхідно постійно шукати кошти на власне утримання, займатися фандрейзингом. До 2025 року організація реалізувала 80 проєктів на кошти різних донорів.
Фінансування також потрібно, щоб почати регулярно оплачувати роботу всієї команди організації. Адже, як стверджує Вікторія, без оплати праці немає відповідальності, що критично необхідна під час роботи з вразливими категоріями населення.
З часом і набуттям досвіду змінюються і методи роботи організації. Починаючи з 2010 року, в «МАРТІН-клуб» з’явився окремий напрямок роботи – допомога жінкам з дітьми. «Ми хотіли забрати дітей з вулиці і зробити їх щасливими без матері та без батька. Це так не працює, – говорить Вікторія: – Тому ми почали залучати матерів з дітьми». Організація почала допомагати матерям, що опинилися у складних життєвих ситуаціях, надавати їм прихисток та допомагати їм забезпечувати потреби.
«Ми зрозуміли, що матері – це жінки зі своїми потребами, вони в таких ситуаціях потерпають не менше, ніж діти, – додає Вікторія: – часто вони є постраждалими від насильства. Тому ми почали працювати над допомогою жінкам».
Після окупації Макіївки росією у 2014 році «МАРТІН-клуб», разом з мешканцями притулку в Макіївці, змушені були виїхати до Дніпропетровської області. Однак з цього виклику почався новий виток історії організації: до моделі їх роботи додалося соціальне підприємництво. Після створення шелтеру «Рукавичка» в Орлівщині (Дніпропетровська область), до неї було додано пекарню МАМА 1. Тут жінки, які проживають у шелтері, можуть навчитися пекарства, а частина прибутку пекарні йде на забезпечення потреб організації.
Тому часом, для досягнення сталості та розвитку, організаціям бажано масштабувати свою діяльність, експериментувати та впроваджувати нові моделі роботи. На сьогодні «МАРТІН-клуб» створив два проєкти соціального підприємництва — пекарню та кав’ярню HORIZONTAL. Вони також працюють для захисту жінок від насильства. Постраждалі жінки та їх діти можуть отримати юридичну та психологічну допомогу. Жінки можуть жити в шелтері та працювати в пекарні до того моменту, коли будуть готові повернутися до самостійного життя.
Реформа деінституціалізації: що не так з інтернатами і що з цим робити
Вікторія розповідає, що вона на власні очі не раз бачила, що діти в інтернатах знаходяться в жахливих умовах, а керівництво подібних установ закриває на це очі. І сьогодні діти в інтернатах потерпають від різних видів насильства.
«В середньому вартість утримання однієї дитини у школах-інтернатах становить близько 80 тисяч грн на рік, а в будинках дитини – понад 160 тисяч грн. – Понад 70% із загального фінансування іде на оплату праці персоналу, 14% – на оплату комунальних послуг та утримання будівель, 13% – на харчування дітей, менш як 2% – на придбання одягу і менше ніж 1% – на лікування дітей.».
Є інші види інтернатів, наприклад, інтернати для дітей з інвалідністю, де утримання однієї дитини коштує дорожче, однак більшість коштів все одно витрачаються на систему. При цьому інституціоналізована дитина не може вчитися та соціалізуватися так само як діти поза інтернетом.
Тим часом проживання дитини в прийомній сім’ї коштуватиме набагато дешевше, ніж в інтернаті. При цьому дитина знаходитиметься в нормальних умовах, матиме таке саме повноцінне дитинство, як і її ровесники. Таким чином можна зробити висновок, що система інтернатів не може йти на користь дитині і приносить збитки державі, яка її утримує. Потрібна нова абсолютно інша система догляду за дітьми-сиротами.
«Тому співробітникам МАРТІН-клубу заборонено працювати в місцях несвободи дітей – інтернатах або робити щось для покращення умов там», – підсумовує Вікторія.
Цього року на державному рівні була прийнята стратегія деінституціалізації, яка передбачає реформування інтернатів та інших подібних закладів. На зміну їм мають прийти послуги, що надаються безпосередньо в громаді, де проживає дитина. Те, який саме комплекс послуг буде надаватися, залежатиме від того, які діти живуть в громаді, від їхніх потреб. Громади також можуть контактувати між собою, купувати послуги одна в одної
Що перешкоджає реформам і що потрібно для змін
На заваді реформам часто стає небажання громад створювати будь-які зміни. Так, наприклад, громади часто без ентузіазму ставляться до реформи деінституціалізації через те, що інтернати створюють робочі місця в громадах. А надання таких послуг потребує кваліфікованих спеціалістів. Громада не завжди знає, як розподілити свій бюджет, свої ресурси для надання таких послуг.
За словами Вікторії, громади часто не хочуть визнавати наявність проблеми, яка потребує вирішення:
«Ми вже два роки працюємо над системою протидії насильству в Дніпропетровській області, – пояснює вона: – Створюємо кризові кімнаті, денні центри, консультативні служби – все, що описано в законі з цього приводу. І ми не раз приходили в громади вже з донорськими грошима, а нам просто казали що в них немає такої проблеми, жінки не страждають від насильства».
Зміни, створення кіл протидії насильству чи деінституалізація, неможливі без політичної волі громади. За словами пані Вікторії, реалізація будь-яких реформ за донорські кошти буду успішною лише в тих громадах, які усвідомлюють проблему і готові змінюватися. Політична воля громади формує державну політику.
Часто люди в громаді не розуміють, навіщо потрібні зміни, в них з’являється багато питань щодо того, як працюватиме нова система.
«Потрібно з самого початку з ними проговорювати всі ці питання та займатися плануванням. Робити з ними маленькі кроки до змін, бо без маленьких кроків зміни не будуть можливими», – підсумовує Вікторія.
Як і чому потрібно залучати державні кошти?
Організації, що надають соціальні послуги, можуть залучати не лише донорське, але й державне фінансування. Як зазначає пані Вікторія, з часом кількість можливостей та грантів, які надають іноземні донори, може зменшитися. Соціальна робота є обов’язковою складовою соціального відновлення, і вже в недалекому майбутньому попит на неї буде настільки великим, що держава не зможе сама з ним впоратися. Тому якщо держава буде закуповувати соціальні послуги у ГО, то від цього виграють всі. При цьому держава має закуповувати такі послуги за ринковою ціною, щоб забезпечити гідну оплату праці фахівців.
«Брати гроші в держави за свої послуги – абсолютно правильно, – говорить пані Вікторія: – Адже послуги, які ми можемо надати, є набагато якіснішими, ніж послуги, які надають державні працівники, що працюють за мінімальну зарплатню і часто мають кваліфікацію відповідну оплаті праці».
Так само закупівля послуг може відбуватися на локальному рівні. Якщо в громаді потрібен, наприклад, спеціаліст паліативного догляду, або з навчання дітей з проблемами зору чи слуху, то громада може вкласти гроші з місцевого бюджету у навчання такого фахівця і потім закуповувати його чи її послуги.
Однак використання державного фінансування також несе певні виклики та обмеження. Для того, щоб отримувати та обробляти державні кошти, потрібні навички роботи з казначейством, створення політик та процедур, дотримання прозорості.
«Це все – інституційна сталість, – говорить Вікторія: – І сьогодні в нас в Україні, на жаль, мало організацій має цю сталість і готові залучити ці кошти».
Тому організаціям необхідно опановувати всі ці інструменти.
Кожна організація проходить свій шлях до інституційної сталості, в процесі виробляючи власні політики та методи роботи. Однак для сталості кожної організації потрібен фандрейзинг та залучення донорських коштів. Зараз у українських організацій також є можливість співпрацювати з державою, продаючи їй свої послуги. Це сприятиме підвищенню загальної якості соціальних послуг. А якісні соціальні послуги, своєю чергою, є невід’ємною складовою євроінтеграційних процесів та відновлення людського капіталу.
