В одному з наших попередніх матеріалів ми вже пояснювали ідею відкритого суспільства, що лежить в основі діяльності Фонду. Сьогодні хочемо розповісти про її творця, вчителя Джорджа Сороса та автора декількох інших цікавих концепцій — Карла Поппера.
Хто такий Карл Поппер
Карл Поппер народився у 1902 році у сім’ї відомого юриста. Його родина належала до середовища прогресивної віденської інтелігенції. Його дядько був відомим австрійським філософом. Він вже з дитинства цікавився філософією, а в старших класах вирішив відрахуватися зі школи, щоб відвідувати лекції у Віденському університеті. Однак офіційно вступити до університету він зміг лише через чотири роки, а до цього встиг попрацювати будівничим та столяром.
В 1938 році, спостерігаючи підйом нацизму в Німеччині та анексію Австрії, Карл Поппер вирішив емігрувати до Нової Зеландії. В новій Зеландії він викладав філософію в коледжі Кентербері. Тут він написав свою найвідомішу роботу — «Відкрите суспільство та його вороги». Ця книга принесла йому визнання: його запросили викладати логіку та науковий метод в Лондонській школі економіки. Тож у 1945 році Карл Поппер емігрував до Великобританії. Ставши одним з найвідоміших науковців свого часу, Карл Поппер читав гостьові лекції в університетах по всьому світу, в тому числі і в Гарварді, і брав участь у багатьох публічних філософських дебатах. За його досягнення його навіть було посвячено в лицарі. Його слава приводила на його лекції студентів з усього світу. Серед них був і Джордж Сорос, який пізніше перейняв ідеї Поппера.
Теорія наукового методу
Карл Поппер був різностороннім науковцем, концепція відкритого суспільства є далеко не єдиним його спадком. В молоді роки він захоплювався марксизмом, у Віденському університеті вивчав математику та фізику, а докторський ступінь отримав у сфері психології. Тому як науковець Поппер був зацікавлений не стільки в окремій галузі науки, скільки в теорії науки — науковому методі. При цьому він не належав до жодної наукової школи і критикував більшість популярних в той час наукових підходів. Він сформував власний комплексний підхід до науки, який називав критичним раціоналізмом.
Його підхід спирається на переконання, що в науці та в людському суспільстві, як і в світі природи, відбувається постійна еволюція. Постійно з’являються нові ідеї, але залишаються, “виживають”, лише найкращі з них. Однак еволюція ідей відбувається методом усвідомленого раціонального, а не сліпого відбору. Здійснення цього раціонального відбору і є задачею науки.
На думку Поппера, науковий прогрес відбувається методом спроб і помилок. Цей процес нескінченний, адже немає єдиної істинної наукової теорії, до якої ми можемо дійти. Ми можемо лише разом шукати нові, кращі теорії, але жодна з них не буде остаточною. Тому обов’язок кожного науковця — критично ставитися до власних теорій та вітати конструктивну критику від своїх колег.
“Я можу помилятися, а ви можете мати рацію; обє’днавши зусилля ми можемо наблизитись до істини” — казав Карл Поппер.
Наприклад, ще давньогрецькі філософи запропонували концепцію атому. Демокріт вважав, що атоми є найдрібнішими частинками речовин у природі, а Платон стверджував, що вони являють собою геометричні фігури, обмежені трикутниками. В 16-ому столітті Галілео Галілей уточнив припущення Демокріта, стверджуючи, що атоми перебувають в постійному русі і всередині складаються зі світла. В 18-ому столітті Джозеф Томсон довів, що атоми складаються з менших частинок, а не сонячного світла, і створив першу модель атома. Втім, його модель виявилась неправильною, її замінила точніша модель Резерфорда. В майбутньому, ймовірно, те, що ми знаємо про атом сьогодні теж стане неактуальним через нові відкриття.
З часом Поппер розчарувався як у марксизмі, так і у фройдизмі, визнавши їх недостатньо науковими. Це підвело його до питання: “Як відрізнити науку від псевдонауки?”. Так виникла його теорія наукового методу — теорія спростування. На початку 20-го століття популярним науковим напрямом був позитивізм. Позитивісти вважали, що наукові теорії треба формувати методом індукції. Тобто, науковець проводить експерименти, в результаті яких приходить до певного висновку, з якого виводить універсальний закон. Карл Поппер не погоджувався з цим і заявив, що для науки краще підходить метод дедукції. Науковець повинен починати з загального закону, виводити з нього окремі твердження, а вже потім випробовувати їх через експеримент. При цьому науковець має намагатися експериментом спростувати свої висновки, а не довести їх. В цьому і виявляється критичне ставлення до власної теорії. І жодну теорію не можна довести остаточно, бо для цього необхідна нескінченна кількість експериментів. А щоб спростувати її досить всього одного випадку. Наукова гіпотеза відрізняється від псевдонаукової якраз тим, що її легко можна розбити на окремі висновки і спробувати спростувати. А псевдонаукова гіпотеза є гнучкою та невразливою для спростування. Так, наприклад, теорію відносності Ейнштейна спростувати легко, а теорію змови спростувати майже неможливо. Так само психоаналіз не є доказовою наукою. Адже він лише інтерпретує індивідуальні випадки, але не пропонує загальні теорії, які можна перевірити шляхом експерименту.
Епістемологія та філософія
Карл Поппер також не погоджувався з позитивістами в їх поглядах на філософію. Позитивісти вважали методи природничих наук єдиними правильними і часто не визнавали проблематики філософії, повністю зводячи почуття та емоції до їх фізичних проявів (редукціонізм). Не погоджуючись з цим, Карл Поппер створив власну епістемологію. В її основі лежить ідея трьох світів. До першого світу Карл Поппер відносив всі фізичні об’єкти — і живі, і неживі. Другий світ — це психологічна сторона реальності: думки, відчуття та емоції. А третій світ знаходиться на перетині перших двох: в ньому знаходяться продукти діяльності людського мозку. Це — світ науки, мистецтва, культури, він містить зміст думок. Ці світи є автономними, однак нерозривно пов’язані між собою. Наприклад, наше тіло є об’єктом першого світу, але пов’язані з ним відчуття — другого. А одна ідея з третього світу може бути втілена в різних картинах чи текстах в першому світі. Таким чином Карл Поппер виступив і проти позитивістів, що не виділяли окремого світу, яким би могла займатися філософія, і проти ідеалістів, які визнавали лише світи ідей та матеріальних речей та вважали, що вони не можуть повноцінно взаємодіяти одне з одним.
Більше того, Карл Поппер вважав, що філософія може і повинна використовувати той самий науковий метод, що й інші науки.Він також вважав, що філософія не має бути складною та незрозумілою. Адже кожна людина в житті стикається з певними складними філософськими виборами, а отже кожна людина може бути філософом. В цьому плані взірцем для Карла Поппера були давньогрецькі філософи, теорії яких були безпосередньо пов’язані з суспільним життям і перевірялися в загальних диспутах.
Відкрите суспільство та його вороги
Найкращу можливу суспільну модель Поппер також вбачав у постійному спільному русі до істини. Живучи у 20-ому столітті та спостерігаючи підйом тоталітарних режимів, Поппер швидко зрозумів необхідність йому протистояти. Перебуваючи під враженням від подій Голокосту, він прагнув створити максимально космополітичне та інклюзивне суспільство.Так з’явилася книга “Відкрите суспільство та його вороги”. Відкрите суспільство Поппера, як і його науковий метод, будується на загальному праві критикувати старі ідеї та пропонувати нові. Так само, як ми не повинні шукати остаточної істини в науці, так ми і не повинні вважати будь-яку суспільну модель ідеальною і остаточною. Ми можемо лише разом шукати найкращу можливу модель на даний момент. Традиції та інституції в людському суспільстві — як теорії в науці. Вони випробовуються тестуванням, залишаються найкращі. Але навіть ці найкращі традиції можуть і повинні піддаватися загальній критиці. Карл Поппер вважав, що лише в такому відкритому суспільстві можливий раціональний науковий прогрес, адже лише у відкритому суспільстві людина має достатньо свободи і привчена критично мислити.
Карл Поппер також вважав, що будь-які зміни краще запроваджувати шляхом поступових реформ, а не революції. Він притримувався думки, що розвиток знання загалом, так само як і розвиток людського суспільства, неможливо передбачити. Тому неможливо передбачити наслідки будь-якої революції. Таким чином, масштабні соціальні плани, такі як марксизм чи нацизм, є нераціональними, бо ми не можемо точно знати, як вони спрацюють.
Тому концепція відкритого суспільства Поппера не передбачає чітких фіксованих норм для всіх сфер життя суспільства, як, наприклад марксизм. Норми можуть змінюватися. Єдине, що має залишатися постійним — можливість їх змінити за загальною згодою. Бо спроби встановити найкращі непохитні закони призводять до появи авторитарних режимів.
“Спроби створити рай на землі призводять до створення пекла” — стверджував Карл Поппер
Сам Карл Поппер казав, що його теорія наукового методу, філософія та політична теорія нерозривно пов’язані між сбою. Дійсно, в основі всіх його теорій лежить віра в здатність людей об’єднуватися задля наближення до істини, через яку сам Поппер називав себе оптимістом.
