27-го вересня, під час Конференції стійкості, Наталія Зайцева-Чепак представила дослідження «Стійкість і відновлення України: пріоритети, ризики, включеність». Воно було підготовлене Агенцією SocioInform на замовлення Міжнародного фонду «Відродження» та за підтримки Європейського Союзу.
Дослідження спрямоване на визначення потреби громад і громадських організацій в контексті відновлення. Дослідження також включає аналіз досвідів відновлення, виявлення ефективних та неефективних підходів щодо нього.
Основою дослідження стали 25 глибинних інтерв’ю з представниками громадських організацій національного рівня та локальних організацій з різних регіонів України.
Ми ділимося з вами найважливішими деталями дослідження, а з його повним текстом можна ознайомитися тут:
Особливості адаптації громад до умов війни
Сьогодні українські громади стикаються не лише з постійною загрозою безпеці, а й з економічними, політичними та соціальними наслідками війни.
Фактори які негативно вплинули на адаптацію громад:
- міграція та мобілізація
- зниження економічного потенціалу громад
- згортання реформи децентралізації
- порушення діалогу між ОМС та центральною владою, зокрема, те, що центральна влада не сприяє спроможності ОМС ефективно управляти громадами.
Попри ці виклики, на третій рік повномасштабної війни Україна в цілому та окремі громади продовжують зберігати стійкість. Однак, адаптацію громад можна назвати неоднорідною: різним громадам стійкість вдається різною мірою. При цьому основним чинником адаптивності є не близькість до зони бойових дій, а спроможність та активність місцевої влади. Місцеві керівники можуть або активно діяти, розвиваючи громаду та будуючи комунікацію з ОГС, або залишатися пасивними та реагувати лише на нагальні виклики.
Своєю чергою, на успішність роботи ОМС впливають такі фактори:
- планування з урахуванням контексту війни, створення нових рішень у відповідь на нові виклики
- стратегічний підхід до процесу відновлення
- залучення нових ресурсів: фінансових та людських
- кооперації з громадським сектором
- просування бренду громади за кордоном
- дотримання демократичних процедур.
Сьогодні найбільше сприяє адаптації громадський сектор, що мобілізує ресурси та підтримує вразливі групи, та міжнародні донори, що забезпечують додаткове фінансування.
Ефективне відновлення забезпечують ініціативи на місцях, натомість комунікацію між місцевою та державною владою необхідно вдосконалити.
Потреби громад
Можна виділити п’ять універсальних напрямків потреб українських громад під час війни:
- підвищення спроможності ОМС
- посилення економічної стійкості
- забезпечення соціальними послугами
- залучення громадськості до прийняття рішень, посилення згуртованості.
В рамках цих напрямків потреби прифронтових та тилових громад, безумовно, будуть відрізнятися. Першочерговими потребами прифронтових громад є відбудова та безпека. Вони також часто мають меншу свободу ухвалювати рішення, на їх території менш активні бізнес та міжнародні організації.
До особливих потреб прифронтових та деокупованих громад можна віднести:
- відновлення інфраструктури та комунальних послуг,
- безпека (розмінування територій та облаштування бомбосховищ),
- економічна стійкість (запровадження особливого режиму ведення підприємницької діяльність, цільова підтримка місцевого бізнесу)
- соціальні та адміністративні послуги
- відновлення громадської участі.
Наведений список свідчить про те, що українським громадам потрібні комплексні рішення для відновлення. Для цього кожна громада має виробити стратегію розвитку. Наразі законодавство зобов’язує громади мати такі стратегії, однак на практиці їх створення часто виявляється формальністю. Для створення дійсно ефективної стратегії необхідне об’єднання всіх стейкхолдерів у громаді.
Свою роль у посиленні спроможності громад експерти громадського сектору бачить у:
- налагодженні співпраці та комунікацій
- адвокації необхідних рішень
- підсиленні експертної та фінансової спроможності ОМС, бізнесу та ОГС
- моніторингу для забезпечення прозорого врядування.
При цьому громадський сектор має працювати разом з громадою, а не замість неї, мобілізувати вже наявні ресурси. Загалом громадські організації у контексті відновлення можуть бути ефективними у побудові діалогу між стейкхолдерами, розвитку місцевого активізму, забезпеченні належного прозорого врядування ОМС, забезпеченні стратегії та аналітики, підтримці економічної стійкості та наданні соціальних послуг.
«Громадянське суспільство є двигуном відновлення, тому зараз одним з основних ризиків є зниження активності населення.» — говорить Наталія Зайцева-Чепак, співавторка дослідження.
Рефлексія щодо посилення стійкості та відновлення України
Сьогодні оцінка успішності відновлення України є передчасною, адже цей процес все ще триває. Однак вже зараз можна зрозуміти, які підходи, принципи, проєкти працюють, а які — ні.
Можна виділити такі фактори, які роблять відновлення успішним:
- обсяги фінансування
- ефективність органів державної влади
- політика донорів
- активність громадського сектору.
Обсяги фінансування мають велике значення для відновлення. Зараз фінансування здійснюється в основному за рахунок міжнародних партнерів.
«В майбутньому прогнозується зниження обсягів фінансування від міжнародних донорів. — відзначає Наталія Зайцева-Чепак. — Тому державі та громадам необхідно задуматися над альтернативними джерелами ресурсу»
Центральна влада має формувати чітку послідовну політику щодо відновлення та відповідну законодавчу базу. Наразі на державному рівні немає визначення відновлення. Також потрібен прозорий однозначний механізм фінансування відновлення, а для швидкого реагування на виклики необхідне зниження рівня адміністративної бюрократії. Важливою є здатність влади співпрацювати та координувати зусилля, адже сьогодні державні органи по-різному співпрацюють з владою на місцевому рівні. Для ефективності відновлення центральна влада також має знижувати бюрократизацію.
Змінитися мають також політики донорів, бо зараз міжнародні організації часто не проявляють достатньо гнучкості, не враховують особливі потреби України.
На місцевому рівні на ефективність відновлення впливають спроможність і вмотивованість місцевої влади, рівень експертизи громадських організацій та рівень безпеки (наближення до фронту).
Також за два роки відновлення в Україні можна виділити принципи, які дозволяють досягти більш сталого результату відновлення. Такими принципами, на думку громадського сектору, є:
- стратегічність та планування
- системність та комплексність
- локалізація та децентралізація
- кооперація та координація
- рішення на основі даних, раціональність та зворотній зв’язок
- лідерство, професіоналізм, креативність
- партисипація та участь
- прозорість та підзвітність
Ці принципи є універсальними, але набувають особливого значення в Україні. Стратегічність і планування означає, що держава розробить спільну політику відновлення, яка буде зрозумілою для всіх. Така політика має бути сформована за участі всіх сторін, що будуть приймати участь у відновленні.
Принципи системності та комплексності — одна з найважливіших передумов успішного відновлення. Щоб успішно відновлюватися, громади мають реалізувати сталі, пов’язані між собою проєкти зі спільною метою, відновлюватися комплексно, поєднувати м’яку та тверду складові відновлення, втілювати проєкти, розраховані на максимально широку авдиторію.
Принцип локалізації та децентралізації передбачає зміщення рішень, ресурсів безпосередньо в громади. Сьогодні ефективність відновлення знижує нав’язування рішень зверху, запровадження однакових рішень для різних громад. Тому донорам треба контактувати безпосередньо з громадами і пропонувати рішення, адаптовані під потреби кожної з них.
Кооперація та координація означає об’єднання ресурсів та зусиль стейкхолдерів. Сьогодні громади, громадські організації та міністерства недостатньо комунікують між собою, між ними немає довіри. Недостатня координація донорів та громадських організацій теж уповільнює процеси відновлення. Тому потрібне залучення всіх стейкхолдерів та впорядкування планів відновлення, налагодження партнерства ОГС та ОМС.
Потрібен також ґрунтовний аналіз потреб та спроможностей кожної громади, дослідження жителів громад як цільової аудиторії. Необхідні інструменти зворотнього зв’язку, що допоможуть мешканцям громад інформувати владу про реалізацію проєктів. Загалом треба залучати жителів громад до обговорення перед реалізацією проєктів та налагоджувати комунікацію між органами влади та стейкхолдерами.
Досвід різних ОГС та громад також дозволяє визначити деякі критерії успішності стійкості та відновлення. Так серед інфраструктурних проєктів успішними будуть ті, що підтримують життєздатність громад, тобто закривають повсякденні потреби. А інфраструктурні проєкти, які реалізовані без ґрунтовного планування та дослідження потреб громади, навпаки будуть невдалими. Серед м’яких проєктів вдалими будуть ті, які виводять громаду на новий рівень розвитку, надають інформацію, необхідну для стратегування, або пропонують послуги, які не покриває держава. Не матимуть успіху ті проєкти, які не мають конкретного кінцевого продукти, або включають пряму допомогу замість навчання громади.
Рівень адаптивності громадських організацій до війни
Загалом, українські громадські організації змогли адаптуватися до умов війни. Однак ця адаптація є неоднорідною. Так національним ОГС вдається залучати більше фінансування, ніж локальним, а отже — розвиватися, а не лише продовжувати існувати. Для багатьох локальних організацій викликом залишається відсутність тривалої інституційної підтримки, вони не можуть знайти кошти на власний розвиток. Також краще пристосуватися змогли ГО з тилових областей, в той час як ГО з прифронтових областей потерпають від нестачі кадрів та безпекових загроз. Загалом, для всіх ГО основними викликами залишаються нестача персоналу та, подекуди, вузькі часові рамки, які встановлюють донори. Значна частина організацій також відзначає труднощі у співпраці з іншими стейкходерами: донорам, місцевою владою, місцевими мешканцями, державними органами.
Для підвищення адаптивності громадські організації потребують комбінації різних форм підтримки, а саме:
- фінансової підтримки
- організаційної підтримки
- інформаційної підтримки.
«Ми можемо говорити про загальне підвищення експертизи громадських організацій. Зараз громадські організації вже можуть глибоко говорити про економіку та бізнес. — стверджує Наталія Зайцева-Чепак. — Більше того, вони стали окремим сектором економіки, локальна і державна влада почала сприймати їх як автономні суб’єкти. Тому громадські організації можуть стати драйверами відновлення у громадах».
Прогнози на майбутнє
Ще минулого року оцінки експертної спільноти для відновлення України були однозначно позитивними, але цього року вони є обережними або неоднозначними.
Основний чинник, який знижує віру у відновлення — продовження війни. Впливають на це і деякі внутрішні чинники:
- на національному рівні — ризики корупції та боротьба за ресурси.
- на регіональному рівні — диспропорція у фінансуванні.
- на локальному рівні — брак стратегічності та системності.
Безумовно, на відновлення впливатиме тривалість та сталість допомоги Україні і активність міжнародних партнерів.
Отже, щоб відновлення було успішним, державна та місцева влада, донори та локальні організації мають кооперуватися та комунікувати між собою. На рівні держави необхідна єдина, зрозуміла всім політика відновлення. Одночасно з цим відновлення має здійснюватися децентралізовано — проєкти мають адаптуватися під потреби кожної окремої громади.
