Багато організацій були змушені частково або повністю змінити курс своєї діяльності після початку повномасштабного вторгнення росії. Проте не Центр реабілітації та реадаптації “ЯРМІЗ”. Для нього гуманітарний фронт почався з моменту відкриття, а з 24-го лютого лише посилився.
Засновниця центру Євгенія Губська розповідає: “У нас і досі на дошці оголошень висить розклад занять 23-го лютого, це став своєрідний артефакт відносно мирного життя”. Основу діяльності “ЯРМІЗу” складає родинний підхід, де залучені не тільки ветерани та ветеранки, але і їхні сім’ї. Великим досягненням цілої команди психологів є адаптація американської програми “Міцні зв’язки – сильні пари”, яка покликана відновити гармонію у стосунках ветеранських пар після повернення з війни. “Більше 75% нашої цільової аудиторії мають дітей. Родинний підхід тому й ефективний, адже ми працюємо з тим, що може зазнати травмуючих впливів, а саме, стосунки між партнерами та батьками і дітьми”.
Зараз Київ прийняв близько 66 тисяч внутрішньо переміщених осіб, з них 9,6 тисяч дітей. “Ми зрозуміли, що потрібно додавати в діяльність нові напрями, формувати велику армію фахівців, які можуть надавати допомогу, адже виклики і запити надходять в геометричній прогресії” – ділиться Євгенія Губська. Так з’явився проєкт “Право бути щасливим”, який отримав підтримку від Міжнародного фонду “Відродження” та Європейського союзу в рамках конкурсу “Тримаймо стрій”.
Проєкт покликаний працювати не тільки з батьками і дітьми, але й підтримувати фахівців, волонтерів, психологів. Працівники центру “ЯРМІЗ” тримають психологічний фронт вже девʼятий рік, тож для декого період вигорання є неминучим. Бережливе відношення до кожного члена команди, передача безцінного досвіду, навчання нових спеціалістів є одними з пріоритетів, адже психологи – це дуже важлива сила, на яку покладена місія психологічного добробуту населення України. “Це потужний крок до створення мережі фахівців, щоб люди цілеспрямовано знали до кого звернутись” – говорить Євгенія Губська.
Першим етапом проєкту є набір волонтерів-психологів на навчання, які мають відповідну освіту і досвід. “На пропозицію долучитись до проєкту ми мали запит 10 охочих на одне місце в навчальній групі. Зараз у всіх нових спеціалістів я спостерігаю неймовірну жагу до знань, всупереч усім викликам”. – ділиться пані Євгенія. Навчання спеціалістів складається з участі у двох програмах – корекційно-відновлювальній програмі для підлітків “Пізнаю себе і світ навколо”, та просвітницько-відновлювальній програмі для дорослих з категорії ВПО та родин ветеранів АТО/ООС “В обіймах життя”. Усі спеціалісти проходитимуть також супервізію, яку проводитиме партнерка проєкту – американська клінічна психотерапевтка з 30-річним досвідом Крістін Абрамюк. Вона – переміщена дитина війни, і емоції, які переживають українці зараз, вона розуміє із власного досвіду. На одній із зустрічей вона сказала: “Війна не закінчується припиненням вогню”. З цим неможливо не погодитись, адже усунення фізичної небезпеки не вирішує усіх наслідків війни.
Наступний етап проєкту – це набір учасників та стабілізація їхнього стану. “Переходити до занять не можна, поки стан дитини та батьків не прийде до потрібної норми з якою вже можна працювати” – пояснює Євгенія Губська. Цей етап передбачає групові зустрічі та індивідуальні консультації один раз на тиждень, а також включає домашні завдання. Мета цього етапу роботу – поступово змінювати стан учасників програми, створити атмосферу безпеки і довіри, готувати їх до подальшої роботи по програмі.
Як діти, так і дорослі набули новий життєвий досвід, на жаль, негативний. Це переважає в почуттях та емоціях, що впливає на їх взаємовідносини. Тому робота в межах програм “Пізнаю себе та світ навколо” та “В обіймах життя” передбачає комплекс психосоціальної підтримки, який включає різні методи від арт-терапії, казкотерапії та фольклор-терапії до наративної психології, когнітивно-поведінкової терапії, психодрами і транзакційного аналізу.
Головна мета – підвищити стресостійкість, навчитись розуміти свій стан і застосовувати методи самодопомоги, тобто як виходити зі стресового стану власними силами. Для дітей – особливий акцент робитиметься на розвитку емоційної грамоти, а для дорослих – на розумінні свого стану, стану своєї дитини, навичках ефективного спілкування з нею.
Важливий етап проєкту – це масштабування знань, тобто підготовка методичних рекомендацій для фахівців, а також пам’ятка для батьків по спілкуванню з дитиною. Пізніше ці матеріали розповсюджуватимуться по організаціях, фахівцях, органах влади та громадах, що працюють з дітьми та батьками, які постраждали через війну.
Запропонованій Програмі, поки що, немає аналогів в Україні. Вона рекомендована для використання в освітніх закладах, а також має ліцензію Інституту соціально політичної психології, пройшовши перевірку українськими фахівцями. “Пізніше будемо ділитись досвідом на міжнародному рівні, адже наш досвід – унікальний”, – говорить Євгенія Губська.
Одним із завдань Плану післявоєнного відновлення України є вдосконалення та підвищення кваліфікації фахівців, зокрема психологів, які надають послуги ветеранам. Проєкт “Право бути щасливим” вже безпосередньо діє в рамках цього завдання.
“Ідеальною візією проєкту “Право бути щасливим”, – ділиться Євгенія Губська, – ми бачимо відбудову зруйнованої основи сім’ї та спільноти, щоб у людей на зміну тривожності прийшло відчуття довіри, безпеки та стабільності”. Цю візію розділяють і Фонд “Відродження” з Європейським Союзом, підтримуючи проєкти з психологічної допомоги та реабілітації, які допомагають постраждалим від російського вторгнення віднайти сили та подолати наслідки травми.
Наостанок, ми хотіли б поділитись відгуком безпосередніх учасників проєкту “Право бути щасливим”: “Дякую Всесвіту, що в цих стінах ми зібралися таким складом і кожен з нас щодня, щозустрічі чув і брав те, що йому потрібно в той момент, коли життя кожного з нас так кардинально змінилось. Проєкт про те, що я маю право бути щасливим, можна розширити до: “Я маю право бути!”.”
#Більше інформації про 21 підтриманих фондом “Відродження” та ЄС волонтерських проєктів по конкурсу “Тримаймо стрій” можна знайти тут.
Авторка тексту: Мирослава Береска, студентка магістерської програми з медіакомунікацій УКУ, стажерка відділу комунікацій Міжнародного фонду “Відродження”.
